Документ № 111941766

Справа № 991/4493/23

Провадження №11-кп/991/91/23

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 червня 2023 року м. Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1,

суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4

прокурора ОСОБА_5

захисників ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,

обвинуваченого ОСОБА_9 (у режимі відеоконференції з ДУ «Київський слідчий ізолятор»),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України в межах кримінального провадження № 52017000000000717 від 25 жовтня 2017 року, на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 01 червня 2023 року про продовження строку тримання під вартою,

УСТАНОВИЛА:

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 01.06.2023 року частково задоволено клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 та продовжено обвинуваченому ОСОБА_9 строк тримання під вартою на 60 (шістдесят) днів, тобто до 30 липня 2023 року. Одночасно з цим визначено альтернативний запобіжний захід у вигляді застави розміром 97 460 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 261 582 640 грн, за умови внесення якої на обвинуваченого покладено процесуальні обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України. Оскаржуване рішення суд обґрунтував тим, що кримінальне провадження перебуває на стадії підготовчого судового провадження, а тому оцінивши характер та тяжкість злочину, наявність ризиків, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, дійшов висновку про неможливість застосування більш м`якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою з альтернативою внесення застави задля забезпечення досягнення мети застосування.

Не погодившись з вищезазначеним рішенням, вважаючи його незаконним, необґрунтованим, невмотивованим, а висновки суду такими, що не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, захисник ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати; постановити нову, якою в задоволенні клопотання прокурора відмовити; змінити ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 9 000 000 грн. або на домашній арешт.

В доводах апеляційної скарги захисник заперечує висновки про доведеність ризику переховування від суду. Зазначає, що тяжкість можливого покарання не може свідчити про намір особи переховуватися. Заперечує висновок суду про відсутність стійких сімейних зв`язків обвинуваченого за місцем проживання через перебування його дітей за межами України. Зокрема, перебування дітей ОСОБА_9 за кордоном пояснюється міркуваннями їх безпеки у зв`язку із веденням воєнного стану на території України. На думку захисника, наявність звернення ОСОБА_9 від 05.05.2021 до органів влади Держави Ізраїль для отримання візи репатріанта під час розгляду іншої справи щодо нього, не свідчить про намір обвинуваченого залишити територію України, оскільки виїжджаючи декілька разів за кордон протягом воєнного стану, маючи реальну можливість для переховування, ОСОБА_9 щоразу повертався в Україну, відповідно наміру переховуватися не має. Окрім цього, заперечує висновок суду про наявність трьох малолітніх дітей як гарантію у вільному перетині державного кордону під час воєнного стану, оскільки покладення на обвинуваченого обов`язків здати на зберігання паспорти для виїзду за кордон та інші необхідні документи або ж за наявності судового рішення із забороною покидати територію України унеможливлює такий ризик. Стосовно майнового стану в контексті можливості проживання за кордоном тривалий час, захисник посилається на перебування під арештом з 2017 року належного ОСОБА_9 на праві власності майна, що виключає його використання за межами України. Судом також не враховано, що частина майна належить дружині обвинуваченого на праві часткової власності, а інша частина є її особистою власністю, адже набута на підставі договорів дарування та у спадок, тому не може бути чинником, що обґрунтовує ризик переховування від суду обвинуваченого.

Захисник заперечує ризик незаконного впливу на свідків, зазначаючи, що переписка, яка міститься в матеріалах іншої кримінальної справи щодо ОСОБА_9 і, на думку сторони обвинувачення, підтверджує спілкування останнього зі свідком ОСОБА_10 через свого брата ОСОБА_11, не містить будь-яких відомостей, які б свідчили про здійснення впливу з боку ОСОБА_9 та про інші заходи, направлені на зміну поведінки ОСОБА_10 . При цьому, в матеріалах справи відсутні й протоколи допиту свідка ОСОБА_10 з приводу його виклику в 2017 році та протоколи допиту останнього з приводу того чи мав він спілкування з ОСОБА_9 . Зазначає, що з долученої переписки вбачається, що саме ОСОБА_10 ініціював розмову чи зустріч з ОСОБА_9, однак з боку останнього та його брата ОСОБА_11 відсутня будь-яка реакція на такі пропозиції, що свідчить про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Окрім цього, з урахуванням вимог ст. 290 КПК України, відсутні відомості, що хтось зі свідків надавав показання про причетність ОСОБА_9 до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, що могло б спонукати останнього до здійснення впливу на них.

На думку захисника, прокурором не доведено, що ризики, передбачені ст.177 КПК України, неможливо запобігти шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу з покладенням обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, у зв`язку з чим суд мав би відмовити в продовженні строку тримання під вартою.

Сторона захисту вважає обраний розмір застави непомірним, таким, що не узгоджується з положеннями ч. 4 ст. 182 КПК України, у зв`язку з чим він є безальтернативним для обвинуваченого. На його думку, застава у розмірі 9 000 000 грн. із покладенням обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, в тому числі з покладенням обов`язку носити електронний засіб контролю, повністю забезпечить належну процесуальну поведінку ОСОБА_9 . Заперечує висновок суду щодо купівлі ОСОБА_9 акцій компанії за угодою від 06.07.2021 в якості обґрунтування майнового стану обвинуваченого. Даний договір не був спрямований на купівлю-продаж будь-яких активів, а стосувався перемовин щодо купівлі корпоративних прав у майбутньому, без вказівки щодо строку, вартості чи інших обставин придбання таких прав та має лише інформативний характер. Вважає необґрунтованим висновок суду й щодо вилучених за місцем проживання ОСОБА_9 проектів угод, укладених його тестем ОСОБА_12 щодо будівництва об`єктів нерухомості в м. Києві, які, за висновком суду, вказують на значні матеріальні активи останнього, а відтак і на можливість бути заставодавцем.

Захисник вважає необґрунтованими висновки суду щодо стану здоров`я ОСОБА_9, який виключає його перебування під вартою через неможливість своєчасно отримати якісну медичну допомогу в умовах ДУ «Київський слідчий ізолятор». Окрім цього, вважає, що під час вирішення питання про продовження строку тримання під вартою, суд мав би врахувати належну процесуальну поведінку ОСОБА_9 в іншому кримінальному провадженні з березня 2017 року по листопад 2022 року, яке перебуває на розгляді Вищого антикорупційного суду.

Заслухавши суддю-доповідача, думку захисників та обвинуваченого, які підтримали вимоги апеляційної скарги та просили задовольнити її в повному обсязі, прокурора, який просив відмовити в її задоволенні та залишити оскаржувану ухвалу без змін, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_9, обіймаючи посаду Голови ДФС України, здійснював сприяння у здійсненні бюджетного відшкодування ПДВ в обмін на отримання від ОСОБА_13 неправомірної вигоди. При цьому, таке отримання неправомірної вигоди ОСОБА_9 здійснювалося за пособництва його радника на той час - ОСОБА_14, який з метою приховання природи отриманих коштів неправомірної вигоди залучив до таких перерахувань низку компаній-нерезидентів з ознаками фіктивності, а також надав можливість ОСОБА_9 використати підконтрольне йому товариство «Newline Leader Ltd» для зарахування частини суми неправомірної вигоди.

За версією сторони обвинувачення таке сприяння полягало у наданні незаконних переваг переліченим платникам податків шляхом першочергового включення відомостей про них до передбачених Порядком № 39 узагальнюючих інформацій ДФС, в порівнянні з іншими платниками. Таким чином, протягом серпня, грудня 2015 року та січня, лютого 2016 року ОСОБА_9 забезпечив здійснення бюджетного відшкодування податку на додану вартість на користь підконтрольних ОСОБА_13 товариств на загальну суму 3 244 048 800, 33 грн. Загальна сума неправомірної вигоди, отримана на рахунки «RN Group Limited», «Lamagan Ventures Limited» та «Newline Leader ltd» склала 5 597 620 доларів США та 21 016 173,26 Євро, що в перерахунку за офіційним курсом Національного банку України станом на дати зарахування таких коштів склало 722 723 650,99 грн, що, в свою чергу, є особливо великим розміром в розумінні п. 1 примітки до ст. 368 КК України (в редакції від 14.10.2014). Вказані дії ОСОБА_9 кваліфіковані як прохання та одержання службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище для себе та третіх осіб неправомірної вигоди в особливо великому розмірі за вчинення в інтересах того, хто надає таку вигоду дій з використанням наданої влади та службового становища, тобто за ч. 4 ст. 368 КК України.

Відповідно до ст. 131 КПК України одним із заходів забезпечення кримінального провадження з метою досягнення його дієвості є запобіжні заходи.

Згідно ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Згідно ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Як вбачається з оскаржуваної ухвали суд першої інстанції, частково задовольняючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_9 дійшов висновку про наявність ризику переховування від суду та ризику незаконного впливу на свідків. Колегія суддів погоджується з таким висновком та зазначає наступне. Не зважаючи на стадію кримінального провадження ризик переховування від суду є актуальним та обумовлений, серед іншого, можливістю притягнення до кримінальної відповідальності та суворістю можливого покарання. Це твердження узгоджується з практикою ЄСПЛ, викладеною, зокрема, у рішенні по справі «Ілійков проти Британії» («Ilijkov v. Bulgaria») № 33977/96 від 26.06.2001, за якою суворість можливого вироку є відповідним елементом в оцінці ризику ухилення, а погляд на серйозність обвинувачення проти заявника дає уповноваженим органам можливість обґрунтовано вважати, що такий початковий ризик був встановлений. У рішенні ЄСПЛ по справі «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») № 31315/96 від 25.04.2000 зазначено, що при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання.

З оскаржуваного рішення вбачається, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, тобто у вчиненні особливо тяжкого корупційного злочину, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 8 до 12 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна. Сама по собі тяжкість можливого покарання не є вирішальною при оцінці ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, однак, на переконання колегії суддів, даний факт у сукупності з відомостями, що характеризують особу обвинуваченого може слугувати підставою для переховування від суду. Зокрема, обвинувачений продовжує володіти паспортом громадянина України для виїзду за кордон. Згідно відомостей про перетин державного кордону з автоматизованої системи «Аркан» вбачається, що ОСОБА_9 до взяття його під варту систематично з короткими інтервалами у часі здійснював виїзди за межі України (т.2, а.с. 18-19). У тому числі, в період з 19.04.2022 по 19.09.2022 п`ять разів виїжджав до інших країн, що свідчить про можливість обвинуваченого залишати територію України навіть у період воєнного стану під час дії посилених обмежень для чоловіків призивного віку. Зокрема, така можливість обумовлюється наявністю у ОСОБА_9 трьох малолітніх дітей, що згідно Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (абз. 3 ч. 1 ст. 23), Постанови КМУ від 27.01.1995 №57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» в редакції від 16.06.2023 (абз. 4 п. 23) дає безперешкодну можливість перетинати кордон в будь-який час. Вартий уваги і факт звернення 05.05.2021 ОСОБА_9 до Держави Ізраїль з проханням отримати візу репатріанта, в якому зазначено всіх членів сім`ї - дружину та трьох дітей, в той час як ОСОБА_9 був обвинуваченим в іншому кримінальному провадженні без прийнятого щодо нього остаточного рішення та з застосованою щодо нього заставою у розмірі 31 002 576 грн. Такі обставини у сукупності, на думку колегії суддів, свідчать про реальність наміру обвинуваченого залишити територію України без страху втратити сплачену заставу в якості покарання за порушення покладених на нього зобов`язань. Доводи захисника про те, що ОСОБА_9 після виїзду за кордон щоразу повертався в Україну висновків суду не спростовують.

Доводи сторони захисту щодо надання Європейським Союзом громадянам України можливості отримати статус тимчасового захисту з подальшим працевлаштуванням, оплатою житла та іншим пакетом допомоги у зв`язку з веденням воєнного стану в якості обґрунтування поданої ОСОБА_9 анкети до Держави Ізраїль, колегія суддів відхиляє. Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Верховною Радою України, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжено, востаннє Указом Президента України від 01 травня 2023 року №254/2023 з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб (тобто до 18 серпня 2023 року). З матеріалів справи вбачається, що заяву з проханням отримати візу репатріанта Держави Ізраїль подано 05.05.2021, тобто за 10 місяців до введення воєнного стану на території України, відтак таке звернення жодним чином не пов`язано з заходами безпеки у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації, а навпаки свідчить про недієвість запобіжного заходу у вигляді застави. Іншого логічного пояснення отримання візи репатріанта Держави Ізраїль стороною захисту не надано, а отже колегія констатує можливу спрямованість поведінки обвинуваченого на ухилення від суду в іншому кримінальному провадженні, що, згідно ст.178 КПК України, має враховуватись при продовженні запобіжного заходу в даному провадженні.

Колегія суддів вважає неспроможними й доводи сторони захисту щодо унеможливлення ОСОБА_9 перетинати державний кордон шляхом здачі на зберігання паспорта для виїзду за кордон та прийняття судового рішення зі встановленням заборони його перетину. Такі доводи сторони захисту стосуються виключно перетину кордону законним шляхом. Станом на травень 2023 року протяжність фронту російсько-української війни дорівнює 3 750 км, а відтак цей проміжок не контролюється належним чином Державною прикордонною службою України. З огляду на це, колегія суддів, навіть за умови вилучення паспорту та прийняття рішення про заборону виїжджати за межі України, не виключає можливості перетину кордону ОСОБА_9 нелегальним шляхом.

При встановленні ризику впливу на свідків судом першої інстанції враховано, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України). За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. Наразі кримінальне провадження перебуває на стадії підготовчого провадження, тому свідки ще не допитані. Окрім цього, ОСОБА_9, обіймаючи раніше посаду Голови ДФС України, користуючись своїми зв`язками, може вживати активних дій, спрямованих на особистий чи опосередкований вплив на свідків у кримінальному провадженні з метою спотворення даних, які можуть свідчити про причетність обвинуваченого або інших осіб до вчинення вказаного злочину. Ризик впливу на свідків також обумовлюється й можливим авторитетом обвинуваченого для осіб, які працювали у його підпорядкуванні. При цьому факт надання, на думку сторони захисту, під час досудового розслідування свідками показань на користь ОСОБА_9 вищевикладеного не спростовує, адже остаточна оцінка показань свідків здійснюється саме судом за результатами їх допиту в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає обґрунтованим врахування судом першої інстанції відомостей про спілкування ОСОБА_9 зі свідком ОСОБА_10 в кримінальному провадженні №42016100000000329 від 30.03.2016, за якими останній, будучи допитам прокурором, зв`язувався з підозрюваним (в зазначеному кримінальному провадженні) ОСОБА_9 через його брата ОСОБА_11 та повідомляв про питання, поставлені свідку прокурором (т. 2, а.с. 149-155). Колегія суддів зазначає, що таке спілкування ОСОБА_9 зі свідком в іншому кримінальному провадженні не впливає на дане кримінальне провадження, а є характеризуючою ознакою особи, як такої, що схильна до комунікації зі свідком перебуваючи в процесуальному статусі підозрюваного/обвинуваченого. З огляду на зазначене, ця обставина повинна враховуватися при перевірці наявності ризику впливу на свідків, а тому доводи сторони захисту в цій частині колегія суддів відхиляє. Сумніви сторони захисту щодо джерела та суті спілкування вказаного свідка з ОСОБА_11 колегія відхиляє, адже вбачається, що такі відомості отримані за результатами НСРД у вищезазначеному кримінальному провадженні, що підтверджується протоколом відповідної слідчої дії від 30.11.2017 року (т.2, а.с.135).

Доводи сторони захисту стосовно того, що судом першої інстанції належним чином не оцінені та в достатній мірі не враховані обставини, які можуть слугувати підставою для застосування більш м`якого запобіжного заходу колегія суддів відхиляє, оскільки з оскаржуваної ухвали таке не вбачається та матеріалами справи не спростовується.

У ст. 5 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи R(80) 11 від 27.06.1980 «Про взяття під варту до суду» зазначається, що при розгляді питання про необхідність тримання під вартою, судовий орган повинен брати до уваги обставини конкретної справи, у тому числі характер та тяжкість інкримінованого злочину.

З огляду на наявність вищенаведених ризиків, фактичні обставини даного провадження та інкриміноване ОСОБА_9 кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 368 КК України, характер та ступінь суспільної небезпечності вказаного кримінального правопорушення, колегія суддів доходить висновку про неможливість застосування відносно підозрюваного іншого більш м`якого запобіжного заходу, зокрема, домашнього арешту, застави чи особистого зобов`язання. Вказані запобіжні заходи не зможуть запобігти ризикам кримінального провадження та можуть негативно відобразитися на досягненні його завдань, визначених ст.2 КПК України, через неналежне виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків.

Вирішуючи питання щодо продовження строку тримання під вартою ОСОБА_9 судом першої інстанції враховано відомості про особу обвинуваченого, вік та стан його здоров`я, майновий та сімейний стан. Зокрема, судом враховано надані стороною захисту медичні документи щодо стану здоров`я обвинуваченого у період 2017-2023 років (том 2, а.с. 76-105). Дослідивши зазначені документи, суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів захисту щодо неможливості подальшого перебування ОСОБА_9 під вартою у зв`язку із станом його здоров`я. Судом першої інстанції взято до уваги лист Київської міської медичної частини Філії Державної установи «Центр охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України» в м.Києві та Київській області від 17.03.2023, згідно якого за час перебування в установі ОСОБА_9 консультований самостійно-обраним лікарем-невропатологом, лікарем-терапевтом, терапевтом-ендокринологом, якими, в свою чергу, проведені відповідні медичні обстеження. В результаті цього стан здоров`я ОСОБА_9 оцінено як стабільний, задовільний та такий, що відповідає перебігу наявних хронічних захворювань.

У ході апеляційного розгляду стороною захисту не наведено обґрунтованих доводів на спростування зазначених висновків Вищого антикорупційного суду та не надано доказів, які б підтверджували неможливість надання обвинуваченому кваліфікованої медичної допомоги персоналом ДУ «Київський слідчий ізолятор». Окрім цього, колегія суддів зазначає, що Порядком взаємодії закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров`я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України № 239/5/104 від 10 лютого 2012 року (далі - Порядок) передбачено, що особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. У разі звернення особи, узятої під варту, до лікаря медичної частини СІЗО з проханням про допуск обраного лікаря-фахівця лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан її здоров`я та запит до керівництва СІЗО. Керівництво СІЗО забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця. (пункт 2.6 Порядку)

У разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах СІЗО (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров`я з орієнтовного переліку (пункт 2.7 Порядку).

Якщо за результатами огляду чи обстеження особи, узятої під варту, встановлено, що вона потребує надання медичної допомоги у закладі охорони здоров`я з орієнтовного переліку, лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан здоров`я особи, узятої під варту, та звертається із запитом до керівництва СІЗО (пункт 2.8 Порядку).

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відсутня довідка лікаря медичної частини ДУ «Київський слідчий ізолятор», яка б свідчила, що ОСОБА_9 потребує медичної допомоги у закладі охорони здоров`я. Водночас з довідки Філії ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в м. Києві та Київській області Київської міської медичної частини від 05 січня 2023 року вбачається, що ОСОБА_9 за час перебування в установі звертався за медичною допомогою до лікаря невропатолога, йому встановлено відповідний діагноз та рекомендовано симптоматичне лікування. За висновком лікаря стан здоров`я ОСОБА_9 стабільний, задовільний та відповідає перебігу наявних у нього хронічних захворювань. Таким чином, на момент перевірки апеляційним судом оскаржуваного рішення перешкод у застосуванні запобіжного заходу у виді тримання під вартою, пов`язаних зі станом здоров`я ОСОБА_9, не встановлено, а тому відповідні доводи захисту колегія відхиляє.

Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Згідно із ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України).

У рішенні «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain) від 28.09.2010 Європейський суд з прав людини зазначив, що гарантії, передбачені п. 3 статті 5 Конвенції, покликані забезпечити не компенсацію втрат, а, зокрема, явку обвинуваченого на судове засідання.

Розмір застави має встановлюватися головним чином з огляду на особу обвинуваченого, належне йому майно та його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на ступінь впевненості, що можлива перспектива втрати застави або вжиття заходів проти поручителів у випадку його неявки у судове засідання буде достатнім стримуючий фактором, щоб позбавити його бажання втекти (див. рішення у справі «Гафа проти Мальти» (Gafа v. Malta), заява № 54335/14, пункт 70, від 22 травня 2018 року; рішення у справі «Істоміна проти України», заява № 23312/15, пункт 25, від 13 січня 2022року)

Європейським судом з прав людини визнано законними та обґрунтованими дії національних судів, щодо обрання підозрюваному розміру застави, який перевищував наявні активи, поточні доходи підозрюваного, тощо, беручи до уваги особливий характер справи заявника, предмет кримінального правопорушення та зазначено, що навіть якщо сума застави визначається виходячи із характеристики особи обвинуваченого та його матеріального становища, за певних обставин є обґрунтованим врахування також і суми неправомірної вигоди. Так, у рішенні ЄСПЛ у справі «Пунцельт проти Чехії» (Punzelt v. Czech Republic) від 25.04.2000 констатовано, що ані неодноразова відмова у звільненні під заставу, ні в подальшому встановлена застава у 30 000 000 чеських крон, не були порушенням прав заявника, враховуючи масштаб його фінансових операцій.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого корупційного злочину, передбаченого ч. 4 ст.368 КК України, який карається позбавленням волі на строк від 8 до 12 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох рокі, з конфіскацією майна. Розмір неправомірної вигоди, в отриманні якої обвинувачується ОСОБА_9 становить 722 723 650,99 грн. Хоча відповідні обставини вчинення кримінального правопорушення підлягають перевірці в ході розгляду кримінального провадження по суті, при визначенні розміру застави колегія вважає за необхідне враховувати фактичні обставини кримінального провадження, зокрема суму неправомірної вигоди, адже такі дії інкриміновані особі, призначеній на посаду голови ДФС України, що не лише підриває авторитет та довіру суспільства до органів державної влади і місцевого самоврядування, а й характеризує його можливий матеріальний стан.

Крім того, при перевірці розміру застави колегія суддів бере до уваги майновий стан ОСОБА_9, який оцінює, у тому числі, виходячи з наміру вчинення відповідних фінансових операцій. З матеріалів справи, зокрема, правочину під назвою «Соглашение о неразглашении конфиденциальной информации» від 06.07.2021, укладеного між ОСОБА_15, ОСОБА_16 з однієї сторони та E. CONNECT s.r.o. (Словацька Республіка) з іншої сторони, предметом якого є отримання інформації щодо купівлі 50% акцій компанії Hamachi Limited (Республіка Кіпр) (який володіє на території України корпоративними правами в тому числі 60% акцій ТОВ «Краматорськтеплоенерго» (розмір статутного капіталу 1 000 000 грн.), 51% акцій ПрАТ «Мега Ресурс» (розмір статутного капіталу 28 000 000 грн.) та 99,99% акцій ТОВ «Хамачі Україна» (розмір статутного капіталу 40 914 320 грн.), вбачається можливість ОСОБА_9 вчиняти значні фінансові операції.

Колегія суддів вважає вірною оцінку та врахування судом наявних значних матеріальних активів сім`ї ОСОБА_9 . Посилання захисту на неточності у визначенні розміру часток дружини ОСОБА_9 - ОСОБА_17 в праві власності на об`єкти нерухомості, серед інших, вірно встановлених більше десяти об`єктів рухомого і нерухомого майна, на квартири: за адресою АДРЕСА_1 ; за адресою АДРЕСА_2 ; за адресою АДРЕСА_3 ; садовий будинок за адресою АДРЕСА_4, колегія суддів відхиляє як такі, що істотно не впливають на оцінку майнового стану сім`ї обвинуваченого. При цьому, посилання захисників, що переважна більшість майна набута ОСОБА_17 на підставі договорів дарування та у спадок, а відтак це її особиста власність, яка не може бути врахована при оцінці майнового стану ОСОБА_9, колегія суддів вважає неспроможними. Згідно ч. 2 ст. 182 КПК України застава може бути внесена як самим підозрюваним, обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем). Практика ЄСПЛ не заперечує врахування кола оточення особи при визначенні розміру застави. Тому судом обґрунтовано прийнято до уваги особиста власність близького кола оточення обвинуваченого, зокрема його дружини, тестя ОСОБА_12, адже це свідчить про можливість ОСОБА_9 разом з іншими близькими особами внести заставу у розмірі, визначеному судом, як альтернативний захід триманню під вартою. Тому при визначенні альтернативного запобіжного заходу для оцінки помірності застави суд виходить як з обґрунтованості вищенаведених ризиків можливого перешкоджання досягненню завдань кримінального провадження так і з майнового стану як обвинуваченого так і кола його оточення. З огляду на викладене доводи апеляційної скарги про непомірність застави колегія відхиляє.

Інших суттєвих доводів, як б давали підстави для скасування оскарженої ухвали Вищого антикорупційного суду від 01.05.2023 в апеляційній скарзі не наведено і під час апеляційного розгляду не встановлено. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б давали підстави для скасування оскаржуваної ухвали суду, колегією суддів не виявлено. У зв`язку з викладеним, колегія приходить до висновку, що постановлене рішення є законним, обґрунтованим та вмотивованим, підстави для його скасування відсутні.

На підставі наведеного, керуючись статтями 176-178, 182, 183, 194, 196, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу Вищого антикорупційного суду від 01 червня 2023 року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_9, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України в межах кримінального провадження № 52017000000000717 від 25 жовтня 2017 року залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий ОСОБА_1

Судді ОСОБА_2

ОСОБА_3