Document No. 118592551

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 758/6794/18

провадження № 51-5567км19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1,

суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4,

прокурора ОСОБА_5,

засудженого ОСОБА_6,

захисника ОСОБА_7,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_7 та засудженого ОСОБА_6 на вирок Вищого антикорупційного суду від 31 січня 2023 року та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 04 вересня 2023 року щодо ОСОБА_6 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 52018000000000267, за обвинуваченням

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ),

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 191, ч. 4 ст. 191, ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Вищого антикорупційного суду від 31 січня 2023 року ОСОБА_6 засуджено до покарання:

за ч. 3 ст. 191 КК України - у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади в судах, правоохоронних органах, адвокатурі на строк 3 роки;

за ч. 4 ст. 191 КК України - у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права обіймати посади в судах, правоохоронних органах, адвокатурі на строк 3 роки;

за ч. 5 ст. 191 КК України - у виді позбавлення волі на строк 9 років з позбавленням права обіймати посади в судах, правоохоронних органах, адвокатурі на строк 3 роки та з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з позбавленням права обіймати посади в судах, правоохоронних органах, адвокатурі на строк 3 роки та з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна.

Згідно зі ст. 54 КК України ОСОБА_6 ухвалено позбавити класного чину - старшого радника юстиції.

Вирішено питання щодо арешту майна, речових доказів, процесуальних витрат.

У порядку, передбаченому ч. 5 ст. 72 КК, ухвалено зарахувати обвинуваченому ОСОБА_6 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 13 лютого по 20 березня 2018 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

За вироком суду ОСОБА_6 визнаний винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень за таких обставин.

Відповідно до наказу Генерального прокурора України від 28 серпня 2014 року № 1952ц ОСОБА_6 призначено на посаду старшого слідчого в особливо важливих справах п`ятого слідчого відділу управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України.

Наказом Генерального прокурора України від 10 лютого 2016 року № 121ц ОСОБА_6 призначений на посаду заступника начальника Департаменту з розслідування та нагляду у кримінальних провадженнях у сферах державної служби і власності - начальника управління з розслідування кримінальних проваджень у сферах державної служби і власності Генеральної прокуратури України.

Надалі відповідно до наказу Генерального прокурора України від 07 червня 2016 року № 654ц у зв`язку зі зміною структури та штатного розпису Генеральної прокуратури України ОСОБА_6 призначений на посаду заступника начальника Департаменту з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки - начальника управління з розслідування кримінальних проваджень у сфері економіки Генеральної прокуратури України.

Відповідно до вимог статей 19, 36 Закону України «Про прокуратуру» ОСОБА_6 як працівник органів прокуратури України зобов`язаний неухильно додержуватися присяги прокурора, діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.

ОСОБА_6 08 лютого 2011 року присягнув народу України неухильно додержуватися Конституції України, законів та міжнародних зобов`язань України; сумлінно виконувати свої службові обов`язки, сприяти утвердженню верховенства права, законності та правопорядку; захищати права і свободи людини та громадянина, інтереси суспільства і держави; бути принциповим, чесно, сумлінно і неупереджено виконувати свої обов`язки, з гідністю нести високе звання працівника прокуратури.

Відповідно до вимог статей 5, 6, 10, 15, 16, 18, 22, 27 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, схваленого 28 листопада 2012 року Всеукраїнською конференцією працівників прокуратури та затвердженого наказом Генерального прокурора України від 28 листопада 2012 року № 123, ОСОБА_6 як працівник прокуратури зобов`язаний діяти законно та в межах своєї компетенції, своєчасно вживати вичерпних заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили; своєю самовідданістю, неупередженістю, сумлінним виконанням службових обов`язків сприяти підвищенню авторитету прокуратури та зміцненню довіри громадян до неї; при виконанні службових обов`язків дотримуватися загальноприйнятих норм моралі та поведінки, бути взірцем добропорядності, вихованості і культури; неухильно дотримуватися обмежень і заборон, передбачених антикорупційним законодавством, не допускати будь-яких проявів корупції; не використовувати своє службове становище в особистих інтересах або в інтересах інших осіб; не спонукати підпорядкованих працівників до виконання доручень, які виходять за межі їх службових обов`язків, та до вчинення протиправних дій.

Статтею 9 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) визначено, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Відповідно до положень ст. 16 КПК України позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

ОСОБА_6, який обіймав посади старшого слідчого в особливо важливих справах та заступника начальника департаментів - начальника управлінь Генеральної прокуратури України, був наділений правом у межах своєї компетенції ставити вимоги, а також приймати рішення, обов`язкові для виконання юридичними і фізичними особами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості, а тому здійснював функції представника влади, будучи відповідно до ч. 3 ст. 18 та прим. 1 до ст. 364 КК України службовою особою.

Крім того, будучи визначеним старшим слідчим слідчої групи і перебуваючи на посадах заступника начальника Департаменту з розслідування та нагляду у кримінальних провадженнях у сферах державної служби і власності - начальника управління з розслідування кримінальних проваджень у сферах державної служби і власності Генеральної прокуратури України, заступника начальника Департаменту з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки - начальника управління з розслідування кримінальних проваджень у сфері економіки Генеральної прокуратури України, здійснював організаційно-розпорядчі функції, внаслідок чого також відповідно до ч. 3 ст. 18 та п. 1 примітки до ст. 364 КК України мав статус службової особи.

Займаючи вказані посади, ОСОБА_6 усупереч Конституції України, наведеним вище вимогам КПК України, Закону України «Про прокуратуру», Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури протиправно привласнив чуже майно у великих розмірах шляхом зловживання своїм службовим становищем за таких обставин.

Так, п`ятий слідчий відділ управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України здійснював досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42015000000002780 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 302, ч. 1 ст. 203-2, ч. 2 ст. 307 КК України.

Постановою заступника Генерального прокурора України від 22 грудня 2015 року проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42015000000002780 доручено слідчій групі, старшим якої, наділеним повноваженнями керувати діями слідчих, визначено старшого слідчого в особливо важливих справах п`ятого слідчого відділу управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України ОСОБА_6 .

Матеріали вказаного провадження 25 грудня 2015 року об`єднано з матеріалами кримінального провадження № 42015000000000597.

28 грудня 2015 року матеріали щодо злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 302, ч. 1 ст. 203-2 КК України, з кримінального провадження № 42015000000000597 виділено в кримінальне провадження № 42015000000002844.

Під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42015000000002844 старший слідчий в особливо важливих справах п`ятого слідчого відділу управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України ОСОБА_6 16 січня 2016 року з 01:00 по 09:35 під час проведення обшуку на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року у приміщенні ресторану «Царь» та готелю « Дружба », розташованих на бульв. Дружби Народів, 5 у м. Києві, відшукав і вилучив, крім іншого майна, грошові кошти в розмірі 9025 дол. США, 54 878 грн та 137 782 грн відповідно.

Указані грошові кошти вніс старший слідчий в особливо важливих справах п`ятого слідчого відділу управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України ОСОБА_6 як службова особа, що проводила обшук, вніс до протоколу обшуку як вилучені, внаслідок чого вони перейшли в його відання, тобто були в нього на законних підставах та щодо них він мав право здійснювати повноваження, визначені КПК України.

Разом з цим, перехід окремих правомочностей права власності на вказані грошові кошти у зв`язку з їх вилученням до органу досудового розслідування, від ОСОБА_6 зокрема, не відбувся. Відповідно до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Вилучені грошові кошти відповідали критеріям речових доказів, визначеним ст. 98 КПК України, оскільки мали статус знаряддя вчинення злочину, зберегли на собі його сліди, могли бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, та отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення - зайняття гральним бізнесом.

Відповідно до вимог ч. 9 ст. 100 КПК України питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. У разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно із статтями 171-174 КПК України.

При цьому гроші, цінності та інше майно, які підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та/або зберегли на собі його сліди, конфіскуються, крім випадків, коли власник (законний володілець) не знав і не міг знати про їх незаконне використання. У такому разі зазначені гроші, цінності та інше майно повертаються власнику (законному володільцю); гроші, цінності та інше майно, що одержані фізичною або юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від нього, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено, конфіскуються.

Статтею 2 КПК України визначено, що завданням кримінального процесу є забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування.

Згідно зі статтями 7-9, 16, 17 КПК України кримінальний процес базується на засадах верховенства права, законності і недоторканості права власності, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, вимог інших актів законодавства.

Відповідно до ч. 4 ст. 38, ст. 28 КПК України орган досудового розслідування зобов`язаний застосувати всі передбачені законом заходи для забезпечення ефективності досудового розслідування.

Згідно з п. 10 Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року № 1104 «Про реалізацію окремих положень Кримінального процесуального кодексу України» (далі - Порядок), взяття на облік речових доказів проводиться не пізніше наступного дня після їх вилучення (отримання) шляхом внесення відповідного запису до книги обліку. У разі коли облік речових доказів у книзі обліку не може бути проведений своєчасно з об`єктивних причин (значна віддаленість місця вилучення (отримання) речових доказів від місцезнаходження органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ тощо), такий облік повинен проводитися в день їх фактичної доставки. Якщо день, в який повинен бути проведений облік речових доказів, припадає на святковий або інший неробочий день, їх облік проводиться у перший після нього робочий день.

Відповідно до п. 21 Порядку речові докази у вигляді готівки у національній валюті України або іноземній валюті передаються для зберігання уповноваженому банку, що обслуговує орган, у складі якого функціонує слідчий підрозділ (далі - уповноважений банк). У разі коли готівка у національній валюті України чи іноземній валюті не містить слідів кримінального правопорушення, валютні кошти зараховуються на спеціально визначені для цієї мети депозитні рахунки (далі - депозитний рахунок) уповноваженого банку.

Усупереч наведеним вище нормам КПК України та Порядку ОСОБА_6 вилучені 16 січня 2016 року в ході обшуку за адресою: АДРЕСА_2 грошові кошти не облікував та до уповноваженої банківської установи для зберігання не передав. При цьому в нього виник злочинний умисел на протиправне привласнення цих грошових коштів, тобто незаконне обернення чужого майна на свою користь шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.

Наказом Генерального прокурора України від 05 лютого 2016 року № 8шц створено Департамент з розслідування та нагляду у кримінальних провадженнях у сферах державної служби та власності, який наказом від 27 травня 2016 року перейменовано в Департамент з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки.

Постановою заступника Генерального прокурора України від 15 лютого 2016 року проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42015000000002844 доручено управлінню з розслідування кримінальних проваджень у сферах державної служби і власності Департаменту з розслідування та нагляду у кримінальних провадженнях у сферах державної служби і власності.

Постановою заступника начальника Департаменту з розслідування та нагляду у кримінальних провадженнях у сферах державної служби і власності Генеральної прокуратури України - начальника управління з розслідування кримінальних проваджень у сферах державної служби і власності ОСОБА_6 від 17 лютого 2016 року старшим слідчим слідчої групи у кримінальному провадженні № 42015000000002844 визначено заступника начальника цього ж управління ОСОБА_8 .

Водночас ОСОБА_6 усупереч вимогам п. 14 Порядку, фактично не передав ОСОБА_8 матеріалів кримінального провадження № 42015000000002844 та вилученого в ході здійснення досудового розслідування майна.

Згідно з постановою заступника Генерального прокурора України від 01 червня 2016 року підслідність у кримінальному провадженні № 42015000000002844 було визначено за Головним слідчим управлінням ДФС України.

Фактично матеріали кримінального провадження було передано 23 серпня 2016 року. Разом з цим вилучене майно, грошові кошти до нового органу досудового розслідування службовими особами Департаменту з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки Генеральної прокуратури України усупереч вимогам п. 14 Порядку не передано.

Реалізуючи злочинний умисел, спрямований на протиправне привласнення чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, тобто діючи умисно усупереч інтересам служби, протиправно використовуючи повноваження спочатку старшого слідчого слідчої групи, а потім керівника органу досудового розслідування, з метою одержання для себе неправомірної вигоди, керуючись корисливими мотивами та метою власного незаконного збагачення, порушуючи вимоги ст. 19 Конституції України, статей 9, 16, 100 КПК України, ст. 19 Закону України «Про прокуратуру», пунктів 10, 14 Порядку, нехтуючи основними принципами професійної етики та поведінки працівників прокуратури, ОСОБА_6 у не встановлений досудовим розслідуванням час у період із 16 січня по 14 листопада 2016 року (дата переведення ОСОБА_6 з Департаменту з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки до шостого слідчого відділу управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України), перебуваючи за місцем своєї роботи в одному з адміністративних приміщень Генеральної прокуратури України у м. Києві, протиправно привласнив чуже майно - вилучені в ході обшуку грошові кошти, доля яких мала вирішуватися відповідно до ст. 100 КПК України, в розмірі 9025 дол. США (що станом на 14 листопада 2016 року за офіційним курсом Національного банку України становило 231 314,36 грн), 54 878 грн та 137 782 грн, на загальну суму 423 974,36 грн, що відповідно до примітки до ст. 185 КК України у двісті п`ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину, а тому є великим розміром.

Таким чином, ОСОБА_6 своїми умисними протиправними діями, що виразилися у привласненні чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненому у великих розмірах, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 191 КК України.

Крім того, продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_6 повторно привласнив чуже майно шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем за вказаних нижче обставин.

Так, старший слідчий в особливо важливих справах п`ятого слідчого відділу управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України ОСОБА_6 під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42015000000002844, у період часу з 22:04 20 січня 2016 року по приблизно 06:00 21 січня 2016 року, під час обшуку на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 28 грудня 2015 року у приміщенні, розташованому за адресою: АДРЕСА_3 відшукав та вилучив, крім іншого майна, грошові кошти в сумі 8600 грн.

Указані грошові кошти було внесено до протоколу обшуку як вилучені та вони перейшли у відання старшого слідчого в особливо важливих справах п`ятого слідчого відділу управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України ОСОБА_6, тобто були в нього на законних підставах та щодо них він мав право здійснювати повноваження, визначені КПК України.

Разом з цим перехід окремих правомочностей права власності на ці грошові кошти у зв`язку з їх вилученням до органу досудового розслідування від ОСОБА_6 зокрема не відбувся.

Усупереч наведеним вище нормам КПК України та Порядку ОСОБА_6 вилучені 20-21 січня 2016 року в ході обшуку на АДРЕСА_3, грошові кошти не облікував та до уповноваженої банківської установи для зберігання не передав.

При цьому в останнього виник злочинний умисел на протиправне привласнення вказаних вище грошових коштів шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.

Постановою заступника начальника Департаменту з розслідування та нагляду у кримінальних провадженнях у сферах державної служби і власності - начальника управління з розслідування кримінальних проваджень у сферах державної служби і власності ОСОБА_6 від 17 лютого 2016 року старшим слідчим слідчої групи у кримінальному провадженні № 42015000000002844 визначено заступника начальника цього ж управління ОСОБА_8 .

Водночас ОСОБА_6, усупереч вимогам п. 14 Порядку, ОСОБА_8 фактично не передав матеріалів кримінального провадження № 42015000000002844 та вилученого в ході здійснення досудового розслідування майна.

Згодом постановою заступника Генерального прокурора України від 01 червня 2016 року підслідність у кримінальному провадженні № 42015000000002844 визначено за Головним слідчим управлінням ДФС України.

Фактично матеріали кримінального провадження передано 23 серпня 2016 року. Разом з цим усупереч вимогам п. 14 Порядку вилучене майно, грошові кошти до нового органу досудового розслідування службовими особами Департаменту з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки не передано.

Реалізуючи злочинний умисел, спрямований на протиправне привласнення чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, тобто діючи умисно усупереч інтересам служби, протиправно використовуючи повноваження спочатку старшого слідчого слідчої групи, а потім - керівника органу досудового розслідування, з метою одержання для себе неправомірної вигоди, керуючись корисливими мотивами та метою власного незаконного збагачення, порушуючи вимоги ст. 19 Конституції України, статей 9, 16, 100 КПК України, ст. 19 Закону України «Про прокуратуру», пунктів 10, 14 Порядку, нехтуючи основними принципами професійної етики та поведінки працівників прокуратури, ОСОБА_6 у не встановлений досудовим розслідуванням час з 21 січня по 14 листопада 2016 року (дата переведення ОСОБА_6 з Департаменту з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки до шостого слідчого відділу управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України), перебуваючи за місцем своєї роботи в одному з адміністративних приміщень Генеральної прокуратури України у м. Києві, протиправно повторно привласнив чуже майно, а саме вилучені в ході обшуку грошові кошти, доля яких мала вирішуватися відповідно до вимог ст. 100 КПК України у розмірі 8600 грн.

Крім того, продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_6 повторно заволодів чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем за таких обставин.

Управління з розслідування кримінальних проваджень у сферах державної служби і власності Департаменту з розслідування та нагляду у кримінальних провадженнях у сферах державної служби і власності Генеральної прокуратури України здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42015000000002844 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 302, ч. 2 ст. 203-2 КК України.

Постановою заступника начальника Департаменту з розслідування та нагляду у кримінальних провадженнях у сферах державної служби і власності - начальника управління з розслідування кримінальних проваджень у сферах державної служби і власності Генеральної прокуратури України ОСОБА_6 від 10 березня 2016 року доручено проведення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні слідчій групі.

Під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42015000000002844 старший слідчий в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України ОСОБА_9, який був визначений ОСОБА_6 членом слідчої групи в цьому кримінальному провадженні, у період з 01:55 по 07:00 15 квітня 2016 року, проводив обшук на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 14 квітня 2016 року в нежитловому приміщенні, розташованому на Набережно-Печерській дорозі, 5 у м. Києві, частину якого використовував ОСОБА_10 .

Під час проведення старшим слідчим в особливо важливих справах ОСОБА_9 зазначеної слідчої дії було вилучено належний на праві приватної власності ОСОБА_10 відеореєстратор. При цьому відомості про його вилучення до протоколу обшуку уповноважена на те особа - старший слідчий в особливо важливих справах ОСОБА_9 не вніс.

Згодом із вилученого відеореєстратора було демонтовано накопичувач на жорстких магнітних дисках «Seagate ST200DM001», серійний номер Z4Z2EG1D, ємкістю 2 Тб, вартість якого становила 1392,5 грн, та поміщено його у належний ОСОБА_6 відеореєстратор марки «Hikvision» моделі DS-7204HGHI-SH. ОСОБА_6 використав накопичувач у власних цілях, а саме для фіксації та зберігання аудіо- і відеоінформації з камер спостереження, розміщених у власному службовому кабінеті № 29, розташованому на другому поверсі адміністративної будівлі Генеральної прокуратури України на АДРЕСА_4 .

Враховуючи викладене, ОСОБА_6 протиправно повторно заволодів чужим майном - накопичувачем на жорстких магнітних дисках вартістю 1392,50 грн.

Таким чином, ОСОБА_6 своїми умисними протиправними діями, що виразилися у привласненні чужого майна та заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненими повторно, скоїв кримінальні правопорушення, передбачені ч. 3 ст. 191 КК України.

Крім того, продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_6 повторно вчинив розтрату чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем за таких обставин.

Слідчі слідчої групи управління з розслідування кримінальних проваджень у сферах державної служби і власності Департаменту з розслідування та нагляду у кримінальних провадженнях у сферах державної служби і власності Генеральної прокуратури України (до складу якої входив і ОСОБА_6 ) під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42015000000002844 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 302, ч. 2 ст. 203-2 КК України, приблизно 20 лютого 2016 року, точний час у ході слідства не встановлено, на підставі ухвал слідчих суддів Печерського районного суду м. Києва від 19 лютого 2016 року провели обшуки на АДРЕСА_5 (будь-які відомості щодо проведення зазначених слідчих дій у матеріалах кримінального провадження № 42015000000002844 відсутні).

За результатами проведених обшуків за вказаними вище адресами слідчі слідчої групи, у тому числі ОСОБА_6, відшукали та вилучили знаряддя і речі для зайняття забороненим видом господарської діяльності - гральним бізнесом, а саме: гральні автомати, столи для гри в рулетку, столи для гри в покер, електронну рулетку, гральні карти, гральні фішки, стільці, телевізори тощо.

Крім того, слідчі слідчої групи управління з розслідування кримінальних проваджень у сферах державної служби і власності Департаменту з розслідування та нагляду у кримінальних провадженнях у сферах державної служби і власності Генеральної прокуратури України під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42015000000002844 провели ще низку обшуків, за результатами яких було вилучено майно, у т.ч. обладнання для зайняття гральним бізнесом, меблі, комп`ютерну та побутову техніку.

Разом з цим перехід окремих правомочностей права власності на вилучене майно до органу досудового розслідування не відбувся. Відповідно до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Вилучене майно відповідало критеріям речових доказів, визначеним ст. 98 КПК України, оскільки мало статус знаряддя вчинення злочину, зберегло на собі його сліди, могло бути використано як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження та отримано внаслідок вчинення кримінального правопорушення - зайняття гральним бізнесом.

Фактично матеріали кримінального провадження передано 23 серпня 2016 року. Водночас майно, вилучене за результатами проведення зазначених вище слідчих дій, не було взято на облік у Генеральній прокуратурі України, а після визначення підслідності за Головним слідчим управлінням ДФС України усупереч вимогам п. 14 Порядку не передано визначеному органу досудового розслідування разом з матеріалами провадження.

Натомість у ОСОБА_6 виник злочинний умисел на протиправну розтрату вищевказаного вилученого в ході досудового розслідування майна шляхом зловживання ним як службовою особою своїм службовим становищем з корисливих мотивів та з метою власного незаконного збагачення.

У період з 30 жовтня 2016 року ОСОБА_6, будучи службовою особою, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на протиправну розтрату чужого майна, яке перебувало в його віданні як члена слідчої групи та керівника органу досудового розслідування у кримінальному провадженні, зловживаючи своїм службовим становищем, діючи умисно, всупереч інтересам служби, з метою одержання для себе неправомірної вигоди, керуючись корисливими мотивами та метою незаконного збагачення, порушуючи вимоги ст. 19 Конституції України, статей 9, 16, 100 КПК України, ст. 19 Закону України «Про прокуратуру», залучивши до реалізації своїх злочинних дій працівників Департаменту з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки Генеральної прокуратури України, працівників Національної поліції України та фізичних осіб, які не були обізнані про злочинні наміри ОСОБА_6, повторно розтратив чуже майно, вилучене за результатами проведення слідчих дій у кримінальному провадженні № 42015000000002844, а саме продав його ОСОБА_11, отримавши від останнього 30 жовтня 2016 року біля ресторану «Моменто» на АДРЕСА_6 за посередництвом невстановленої фізичної особи неправомірну вигоду для себе у вигляді грошової винагороди в розмірі 10 000 дол. США (що станом на 30 жовтня 2016 року за офіційним курсом Національного банку України становило 255 328 грн).

На виконання домовленостей із ОСОБА_11 про реалізацію цього майна за грошову винагороду в сумі 10 000 дол. США ОСОБА_6, залучивши ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, організував 30 жовтня 2016 року транспортування майна вантажними мікроавтобусами «Мерседес» та «Івеко» із нежитлових приміщень, розташованих у дворі будинку АДРЕСА_4, які використовувалися працівниками Департаменту з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки для зберігання об`єктів, вилучених в ході слідчих дій, до складських приміщень на АДРЕСА_7, що перебували в користуванні ОСОБА_11 .

Враховуючи викладене, ОСОБА_6 шляхом зловживання своїм службовим становищем повторно розтратив майно, вартість якого становила 813 887,44 грн, що відповідно до примітки до ст. 185 КК України у шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину, а тому є особливо великим розміром.

Таким чином, ОСОБА_6 своїми умисними протиправними діями, що виразилися у розтраті чужого майна в особливо великому розмірі шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненій повторно, скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 191 КК України.

Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду ухвалою від 04 вересня 2023 року залишила без задоволення клопотання обвинуваченого ОСОБА_6 про закриття кримінального провадження № 2018000000000267 від 16 березня 2018 року на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України; апеляційні скарги ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 задовольнила частково; вирок у частині визнання ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України, щодо заволодіння ним накопичувачем на жорстких магнітних дисках «Seagate ST200DM001», серійний номер Z4Z2EG1D, вартістю 1392,50 грн, скасувала.

На підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 у цій частині закрито у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді й вичерпанням можливостей їх отримати.

Вирок Вищого антикорупційного суду від 31 січня 2023 року в частині призначеного ОСОБА_6 покарання змінено, та покарання пом`якшено:

за ч. 3 ст. 191 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади в судах, правоохоронних органах, адвокатурі на строк 3 роки;

за ч. 5 ст. 191 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права обіймати посади в судах, правоохоронних органах, адвокатурі на строк 3 роки та з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за частинами 3-5 ст. 191 КК України, більш суворим ОСОБА_6 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права обіймати посади в судах, правоохоронних органах, адвокатурі на строк 3 роки та з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна.

Ухвалено зменшити розмір стягнутих з ОСОБА_6 в дохід держави витрат на залучення експерта у кримінальному провадженні на 296,61 грн та стягнути з нього 8196,76 грн.

Процесуальні витрати за залучення експерта для проведення товарознавчої експертизи від 26 грудня 2017 року № 12-4/1646 у розмірі 296,61 грн ухвалено віднести на рахунок держави.

У решті вирок Вищого антикорупційного суду від 31 січня 2023 року залишено без змін.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення щодо нього через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Засуджений не погоджується з установленими фактичними обставинами справи, зокрема зазначає, що ОСОБА_8 брав участь у всіх обшуках у кримінальному провадженні № 42015000000002844, а суди не усунули розбіжностей у його показаннях. На обґрунтування своїх доводів зазначає, що вилучене на АДРЕСА_7 майно не є тим майном, яке було вилучено під час обшуку на АДРЕСА_2 . Зазначає, що свідки ОСОБА_16, ОСОБА_9, ОСОБА_14 підтвердили факт обізнаності ОСОБА_8 щодо реального стану речей у провадженні й наявності речових доказів, однак суди не взяли до уваги їхніх показань.

Стверджує, що за ч. 5 ст. 191 КК України суди засудили його за розтрату майна, походження якого не встановлено; не встановлено факту вилучення його ні ним, ні слідчими Департаменту в когось, не встановлено обставин, за яких він отримав право розпоряджатися і керувати таким майном і точно встановлено, що це майно вилучено не під час обшуку, який він проводив особисто.

Не погоджується з висновками експерта від 03 жовтня 2017 року № 12-4/461, а також із тим, що суди залишили поза увагою його клопотання допитати слідчого і експерта в суді для усунення розбіжностей. Стверджує, що висновок експерта від 24 січня 2018 року № 19/13-1/356-СЕ/17 щодо вартості майна є недостовірним. Не погоджується з тим, що під час проведення експертизи експерт не користувалася рекомендаціями для оцінювання ігрового обладнання.

З посиланням на висновок об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 22 лютого 2021 року (справа № 754/7061/15, провадження № 51-4584кмо18) стверджує, що в матеріалах кримінального провадження відсутні постанови про визначення прокурора чи групи прокурорів у провадженнях 52017000000000509, 52017000000000510 та 52017000000000511 і цьому не дали оцінки суди попередніх інстанцій.

Вважає, що суди попередніх інстанцій зробили неправильний висновок про відсутність підстав для застосування п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Засуджений посилається на невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам статей 370, 419 КПК України.

У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_6 через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і закрити кримінальне провадження. Захисник також вважає, що рішення Верховного Суду за наслідками розгляду касаційної скарги про скасування судових рішень і призначення нового розгляду в суді першої чи апеляційної інстанції буде відповідати вимогам статей 433, 436, 438, 440 КПК України та не погіршить становища засудженого.

На думку захисника, який посилається на Рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року № 2-р/2017, практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), правові позиції, викладені в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 24 жовтня 2022 року (справа № 216/4805/20), постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 15 вересня 2021 року (справа № 711/3111/19), обвинувальний акт стосовно ОСОБА_6 складено, затверджено та направлено до суду після закінчення строку досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52018000000000267 від 16 березня 2018 року. Зазначає, що з дня повідомлення ОСОБА_6 про підозру (26 липня 2017 року) до дня направлення прокурором до суду обвинувального акта (25 травня 2018 року) строки досудового розслідування минули, а тому судові рішення підлягають скасуванню, а кримінальне провадження - закриттю на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Захисник посилається на практику ЄСПЛ, зокрема на рішення від 08 жовтня 2020 року у справі «Тесля проти України» (Teslya v. Ukraine, заява № 52095/11), у якому йде мова про «безсторонність», тобто відсутність упереджень судді, та вважає, що суддя на підставі п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК України повинен був заявити самовідвід.

Вважає, що суди обґрунтували винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочинів недопустимими доказами. Зокрема, протокол огляду матеріалів кримінальних проваджень № 42016000000001143, № 42016000000001144, № 42016000000001145, № 42016000000001272 від 20 листопада 2017 року є недопустимим, оскільки огляд матеріалів цих кримінальних проваджень детектив здійснював на підставі лише запиту, виконаного в порядку ст. 93 КПК України, тоді як указаний доступ до матеріалів справ повинен був бути проведений лише на підставі ухвали слідчого судді про надання тимчасового доступу до речей і документів. Вважає неспроможними посилання суду першої інстанції в обґрунтуванні допустимості цього доказу на відсутність заборони самостійно надавати органу досудового розслідування, суду документ, що містить доказову інформацію, без ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до відповідних документів та посилання на постанову Верховного Суду від 2 вересня 2021 року у справі № 653/1252/18.

Вважає недопустимими доказами протокол огляду мобільного телефону «Nomi І503», який належить ОСОБА_14, від 8 листопада 2016 року, та протокол огляду інформації із CD-диска з мобільного телефону «Nomi І503» від 17 січня 2017 року, оскільки огляд листування особи у встановлених на мобільному телефоні месенджерах детектив здійснював без ухвали слідчого судді про дозвіл на зняття інформації із цієї електронної інформаційної системи.

Стверджує про недопустимість висновку експерта про проведення товарознавчої експертизи від 24 січня 2018 року № 19/13-1/356-СЕ/17, відповідно до якого залишкова вартість на момент вчинення злочину, тобто станом на 30 жовтня 2016 року, та на момент проведення судової експертизи чотирьох столів для гри в рулетку та семи столів для гри в покер могла становити від 804 982,50 до 919 980,06 грн, оскільки він складений із порушеннями порядку, встановленого КПК України та законодавством про судову експертизу.Вказує, що детектив самостійно визначив ступінь зносу столів для гри в рулетку і покер станом на 30 жовтня 2016 року, а також їхні індивідуальні ознаки. Не погоджується з тим, що під час товарознавчої експертизи від 24 січня 2018 року № 19/13-1/356-СЕ/17 експерт застосував витратний підхід, який ґрунтується на врахуванні принципів корисності і заміщення, однак усупереч принципу заміщення в таблиці № 2 експерт неправильно вказав вартість об`єктів дослідження, а для об`єкта № 14 неправильно провів ще й розрахунки.

Вважає, що суди неправильно кваліфікували дії ОСОБА_6 за ст. 191 КК України. Зазначає, що суди не врахували, що був не був особою, відповідальною за збереження відповідного майна як доказів, вилучених під час обшуків. За його твердженням, суди не встановили факту обернення ОСОБА_6 майна (грошових коштів у розмірі 9025 дол. США, 54 878 грн та 137 782 грн, а загалом на суму 423 974,36 грн та в розмірі 8600 грн) на свою користь чи на користь інших осіб. Зазначає, що жодним доказом у справі (крім показань свідка ОСОБА_8, які нівелюються показаннями інших осіб) не доведено, що ОСОБА_6 надавав вказівки вивезти або передати обладнання для грального бізнесу, вилучене в м. Білій Церкві, третім особам. На думку захисника, в діях ОСОБА_6 вбачається недбале ставлення до виконання службових обов`язків, унаслідок чого сталася розтрата майна. Захисник вважає, що доведена вартість продажу ОСОБА_6 інкримінованого йому майна (10 тис. дол. США) є великим розміром, а тому дії засудженого необхідно перекваліфікувати з ч. 5 на ч. 4 ст. 191 КК України. Одночасно він зазначає, що довести вартість нібито розтраченого ОСОБА_6 майна експертним шляхом не є можливо, а це виключає застосування закону про кримінальну відповідальність (ч. 5 ст. 191 КК України) до кваліфікації діянь ОСОБА_6 і, як наслідок, кримінальне провадження в цій частині підлягає закриттю за п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 підтримали свої касаційні скарги.

Прокурор ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення касаційних скарг засудженого та його захисника.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 задоволенню не підлягають.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості і вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Як убачається з матеріалів провадження, висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено, ґрунтуються на детально наведених у вироку доказах, які суд усебічно, повно, об`єктивно дослідив та оцінив, навів відповідні мотиви свого рішення.

Зокрема, суд першої інстанції дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_6 підтверджується такими доказами: показаннями допитаних в ході судового розгляду свідків ОСОБА_17, ОСОБА_16, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_8, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_9, ОСОБА_22, ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_14, ОСОБА_12 та експерта ОСОБА_33, а також безпосередньо дослідженими речовими доказами, документами та висновками експертів, що підтверджують встановлені судом обставини, зокрема: матеріалами наглядового провадження у кримінальному провадженні № 42015000000002844; накопичувачами на жорстких магнітних дисках «Seagate ST200DM001», серійний номер Z4Z2EG1D з відеореєстратора «Hikvision»; дослідженнями мобільного телефону Nomi і503 (imеi: НОМЕР_1 ); копією заяви Нгуен Хай Ань від 14 вересня 2016 року з додатками; протоколом затримання ОСОБА_6 від 25 липня 2017 року (з документами, що підтверджують повноваження захисників ОСОБА_26, ОСОБА_7 ); запитом від 18 жовтня 2017 року до Сквирського районного суду Київської області щодо ознайомлення з матеріалами кримінальних проваджень № 42016000000001143, № 42016000000001144, № 42016000000001145, № 42016000000001272, виділеними з кримінального провадження № 42015000000002844, та протоколом від 20 листопада 2017 року огляду матеріалів цих кримінальних проваджень; протоколом огляду відеофайлів від 12 липня 2017 року; протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 25 лютого 2017 року; відповідями на запит Департаменту 07 Генеральної Прокуратури України (далі - ГПУ); протоколом огляду від 10 травня 2017 року; протоколом огляду матеріалів кримінального провадження № 42015000000002844 від 04 липня 2017 року; протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 03 квітня 2017 року; протоколом від 17 травня 2017 року огляду судових проваджень Печерського районного суду м. Києва, що розглядались судом у зв`язку із здійсненням досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42015000000002844; відповідями на запит Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) до Головного слідчого управління Державної фіскальної служби України від 19 травня 2017 року; відповідями на запит НАБУ до Київської місцевої прокуратури № 10 від 15 травня 2017 року; протоколами тимчасового доступу до речей і документів від 11, 12 та 15 грудня 2017 року; протоколом від 17 грудня 2017 року огляду наглядового провадження у кримінальному провадженні № 2015000000002844; відповідями на запит НАБУ до ГПУ від 16 лютого 2018 року; протоколом огляду оптичних дисків, наданих ПрАТ «Київстар» від 19 грудня 2017 року; протоколом огляду приміщення на вул. Євгена Коновальця, 5 у м. Києві від 27 грудня 2016 року; протоколом огляду оптичного диску, наданого ТОВ «Лайфселл»; висновком службового розслідування щодо порушень у кримінальному провадженні № 2015000000002844 від 18 грудня 2017 року; протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 05 квітня 2017 року; листом-відповіддю ГПУ від 06 квітня 2017 року № 15/1-16вих17 щодо відсутності наглядового провадження № 42015000000002844; листом-відповіддю Шевченківського УП ГУНП у м. Києві від 20 березня 2017 року № 4252/125/56-2017 щодо руху кримінального провадження № 42015000000002844; запитом від 25 квітня 2017 року № 0412-142/14931 до ДП «КТГ «Дружба» та відповіддю з додатками щодо наймачів номеру НОМЕР_2 готелю « Дружба » та орендарів приміщення ресторану станом на 15-16 січня 2016 року; запитом від 6 червня 2017 року № 0412-006/19720 до управління зв`язків з громадськістю та ЗМІ ГП України щодо надання відео обшуку; запитом від 11 травня 2017 року № 412-142/16400 до ТОВ «Фірма «ІНОР»; відповіддю ТОВ «Фірма «ІНОР» б/д з додатками; протоколом огляду веб-порталу «Єдиний державний реєстр судових рішень» від 22 лютого 2017 року; довідкою від 14 лютого 2018 року щодо ознайомлення детектива НАБУ з матеріалами судового провадження № 1-кс/760/2826/18 та додатками (фотокопії); протоколом від 14 лютого 2017 року огляду фотокопій документів, наданих ОСОБА_6 ; відповідями на запит НАБУ до ГПУ щодо наявності приміщень для зберігання речових доказів, проведення перевірок стану та умов зберігання речових доказів від 23 жовтня 2017 року № 18-1428вих-17; відповідями ГПУ від 02 жовтня 2017 року; відповідями Департаменту з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки на запит НАБУ від 05 грудня 2017 року № 07/1/2-34878-15; відповідями ГПУ на запит НАБУ від 20 листопада 2017 року № 11/1/1-1425вих-17 з додатками; відповіддю Головного слідчого управління ГПУ на запит НАБУ від 8 грудня 2017 року № 17/1/4-2705вих-17; протоколом обшуку, проведеного в приміщенні Департаменту з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки ГПУ на АДРЕСА_4 від 02 листопада 2016 року; протоколом огляду відеозапису проведеного обшуку від 22 вересня 2017 року; протоколу від 11 листопада 2016 року огляду відеозапису з відеореєстратора «Hikvision»; протоколом огляду від 20 липня 2017 року; протоколом огляду від 18 травня та 27 грудня 2017 року; протоколом огляду відеофайлів від 21 липня 2017 року; протоколом огляду розмови, зафіксованої на побутовій копії відеореєстратора з кабінету ОСОБА_6 від 20 листопада 2017 року; протоколом огляду відеореєстратора «Hikvision» від 22 листопада 2017 року; протоколом обшуку складів по АДРЕСА_7 від 02 листопада 2016 року; протоколом огляду відеофайлів з камер зовнішнього відеоспостереження складських приміщень по АДРЕСА_7 від 20 січня 2017 року; протоколом огляду майна, вилученого зі складів по АДРЕСА_7 від 09 листопада 2016 року; протоколом додаткового огляду майна, вилученого зі складів на АДРЕСА_7 від 5 липня 2017 року; протоколом огляду майна, вилученого зі складів по АДРЕСА_7 (за участю спеціаліста) від 21 серпня 2017 року з додатками; протоколом огляду майна, вилученого зі складів на АДРЕСА_7 від 20 листопада 2017 року; протоколом огляду мобільного телефону Nomi i503 від 8 листопада 2016 року; протоколом огляду інформації із CD диску з мобільного телефону Nomi i503 від 17 січня 2017 року; протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 11 січня 2018 року; протоколом огляду телефонних з`єднань ОСОБА_12 за номером « НОМЕР_3 » від 15 січня 2018 року; протоколом обшуку нежилих приміщень, розташованих на АДРЕСА_4 від 02 листопада 2016 року; протоколом огляду майна, вилученого з гаражів по АДРЕСА_8 від 14 листопада 2016 року; протоколами огляду майна, вилученого з гаражів на АДРЕСА_9 від 10 та 11 листопада 2016 року; протоколом обшуку, проведеного у приміщеннях майнового комплексу на АДРЕСА_10 від 02 листопада 2016 року; протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 30 грудня 2016 року; відповідями на запит НАБУ до ГПУ; протоколом обшуку квартири АДРЕСА_11 від 02 листопада 2016 року; протоколом огляду вилучених під час проведення обшуку у квартирі ОСОБА_6 речей та документів від 7 листопада 2016 року з додатками; відповіддю ГПУ на запит НАБУ від 15 листопада 2016 року; висновком експерта за результатом проведення почеркознавчої експертизи від 05 лютого 2018 року № 19/8-4/438-СЕ/17; висновком експерта за результатом проведення товарознавчої експертизи накопичувача на жорстких магнітних дисках Seagate ST2000DM001 (2 Тб) від 26 грудня 2017 року № 12-4/1646; висновком експерта за результатом проведення товарознавчої експертизи від 03 жовтня 2017 року № 12-4/561; висновком експерта за результатом проведення товарознавчої експертизи 4 столів для гри у рулетку та 7 столів для гри у покер від 24 січня 2018 року № 19/13-1/356-СЕ/17.

Суд дав належну оцінку всім доказам та дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених частинами 3-5 ст. 191 КК України.

Суди попередніх інстанцій перевірили версію сторони захисту, про те, що після призначення ОСОБА_6 на посаду заступника начальника Департаменту з розслідування та нагляду у кримінальних провадженнях у сферах державної служби і власності - начальника управління з розслідування кримінальних проваджень у сферах державної служби і власності Генеральної прокуратури України усі матеріали кримінального провадження № 42015000000002844 від 28 грудня 2015 року, у тому числі вилучене в ході обшуків майно та грошові кошти, він передав ОСОБА_8, якого призначено старшим групи слідчих у кримінальному провадженні.

Суди зазначили, що така версія подій не створює розумного сумніву у винуватості обвинуваченого, а є лише способом його захисту з метою уникнення відповідальності за вчинені кримінальні правопорушення. У матеріалах провадження відсутні будь-які докази на підтвердження указаних стороною захисту обставин. При цьому ОСОБА_8 під час його допиту в суді першої інстанції зазначив, що саме ОСОБА_6 був відповідальним за збереження речових доказів у кримінальному провадженні № 42015000000002844, а після призначення ОСОБА_8 керівником слідчої групи у вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_6 не передав йому вилучене під час обшуків майно чи грошові кошти. На той момент подій, у Департаменті не здійснювався облік речових доказів, а тому ОСОБА_8 не міг самостійно встановити, які речові докази знаходяться у зазначеному кримінальному провадженні.

Також апеляційний суд перевірив та визнав безпідставними доводи сторони захисту стосовно того, що ОСОБА_6 не проводив обшук у приміщенні, розташованому на АДРЕСА_3, а наявний у зазначеному протоколі підпис виконаний не ним. Відповідні твердження захисту спростовуються показаннями допитаних у суді першої інстанції свідків ОСОБА_8, ОСОБА_20 та ОСОБА_25, які вказали, що саме ОСОБА_6 проводив зазначений обшук. Свідок ОСОБА_8 також зауважив, що протокол обшуку від 20 січня 2016 року дійсно складений не ОСОБА_6, оскільки останній лише проводив зазначену слідчу дію, а ОСОБА_8 для зручності й оперативності все занотовував та фіксував, проте протокол підписав безпосередньо ОСОБА_6 .

Крім того, згідно баз телекомунікаційних станцій ОСОБА_6 і ОСОБА_8 20-21 січня 2016 року перебували в районі, який включає в себе адресу проведення обшуку по АДРЕСА_12, що не спростовано стороною захисту.

Беручи до уваги показання допитаних у суді першої інстанції свідків та сукупність досліджених доказів, у тому числі непрямих, враховуючи, що обвинувачений не зміг послідовно й правдоподібно пояснити обставини передання ним ОСОБА_8 речових доказів у кримінальному провадженні № 42015000000002844, а також його домовленостей стосовно продажу вилученого майна ОСОБА_11 та транспортування такого майна до складських приміщень останнього, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 191 (у частині привласнення 8600 грн), ч. 4 ст. 191 та ч. 5 ст. 191 КК України. Підстав для перекваліфікації дій ОСОБА_6 з ч. 5 на ч. 4 ст. 191 КК України, про що зазначено в касаційній скарзі захисника, колегія суддів Верховного Суду не вбачає.

Суди попередніх інстанцій перевірили та визнали безпідставними доводи сторони захисту про відсутність у діях ОСОБА_6 корисливого мотиву.

Засудженому ОСОБА_6 інкримінувалося привласнення шляхом зловживання службовим становищем - такий спосіб учинення злочину полягає в невиконанні діяння, яке особа може та повинна виконати за своїм службовим становищем. Тому невиконання обов`язку, вимоги про повернення вже свідчить про закінчення привласнення.

Корисливий мотив є ознакою суб`єктивної, а не об`єктивної сторони складу злочину. У постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року (справа № 757/30683/16-к) зазначено, що чинний КПК України не містить заборони щодо встановлення елементів складу злочину на підставі сукупності непрямих (стосовно цього елемента доказування) доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину чи елемент складу злочину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку. Те, що вилучені в ході обшуків кошти ОСОБА_6 утримував з метою їх звернення на свою користь підтверджується з огляду на наведене нижче.

Досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42015000000002844 здійснювалося слідчими ГПУ усупереч завданням, що передбачені ст. 2 КПК України. Так, згідно з висновком службового розслідування замість вжиття відповідних заходів до притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності, збирання належних і допустимих доказів, досудове розслідування звелося лише до хаотичних обшуків, вилучення майна і грошових коштів (т. 5, а.к.п. 87-121). Свідок ОСОБА_19, будучи старшим групи прокурорів, після передачі провадження до прокуратури м. Києва також підтвердив, що матеріали провадження не мали жодної судової перспективи (під час досудового розслідування особи були допитані формально; не було встановлено, хто був причетний до злочинної діяльності; були відсутні речові докази, які можна було б направити на експертизу).

Збагачення за рахунок матеріальних цінностей, здобутих у ході розслідування провадження № 42015000000002844, підтверджується іншими епізодами злочинної діяльності, зокрема, продажем раніше вилученого грального обладнання ОСОБА_11 .

Вищенаведене свідчить про наявність у діях обвинуваченого саме корисливого мотиву, а не ознак службової недбалості.

Не є слушними доводи засудженого про те, що суди не усунули розбіжностей у показаннях свідка ОСОБА_8, а свідки ОСОБА_16, ОСОБА_9, ОСОБА_14 підтвердили факт обізнаності ОСОБА_8 щодо реального стану речей у провадженні та наявності речових доказів, однак суди не взяли до уваги їхніх показань.

Суд нагадує, що відповідно до ст. 433 КПК України вирішення питання щодо достовірності доказів і їх достатності для встановлення факту, на доведення якого вони надані, є перш за все завданням судів попередніх інстанцій. Суд не вбачає підстав ставити під сумнів їхні висновки стосовно цього.

Безпідставним є довід сторони захисту про те, що протокол огляду матеріалів кримінальних проваджень № 42016000000001143, № 42016000000001144, № 42016000000001145, № 42016000000001272 від 20 листопада 2017 року є недопустимим, оскільки огляд матеріалів цих кримінальних проваджень детектив здійснював лише на підставі запиту, виконаного в порядку ст. 93 КПК України, тоді як указаний доступ до матеріалів справ повинен був бути наданий лише на підставі ухвали слідчого судді про надання тимчасового доступу до речей і документів.

Стаття 86 КПК України установлює, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Відповідно до ст. 246 КПК України обов`язковим елементом отримання доказів у результаті негласних слідчих (розшукових) дій є попередній дозвіл уповноважених суб`єктів (слідчого судді, прокурора, слідчого) на їх проведення, який є правовою підставою для цього.

Відповідно до ст. 93 КПК України сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених КПК України.

Зазначеними нормами КПК України не забороняється самостійно надавати органу досудового розслідування, суду документ, що містить доказову інформацію та не зобов`язує сторони отримувати у слідчого судді ухвалу про тимчасовий доступ до відповідних документів.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, Сквирський районний суд Київської області надав доступ до матеріалів справ із відповідним зняттям їх копій за пред`явленням запиту органу досудового розслідування в порядку ст. 93 КПК, обов`язковість постановлення ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до речей та документів за процесуальним законом не вимагалася, а тому доводи сторони захисту про недопустимість як доказів копій судових справ Сквирського районного суду Київської області та похідних від них процесуальних документів у зв`язку з недотриманням положень ст. 93 КПК були визнані неспроможними. З такими висновками суду першої інстанції погодився апеляційний суд і погоджується колегія суддів Верховного Суду.

Не є слушним довід захисника про недопустимість як доказів протоколу огляду мобільного телефону «Nomi і503», який належить ОСОБА_14, від 8 листопада 2016 року та протоколу огляду інформації із CD-диска з мобільного телефону «Nomi і503» від 17 січня 2017 року, оскільки проведення детективом огляду листування особи у встановлених на цьому мобільному телефоні месенджерах здійснювалося без ухвали слідчого судді про дозвіл на зняття інформації з цієї електронної інформаційної системи.

Відповідно до ст. 264 КПК України пошук, виявлення і фіксація відомостей, що містяться в електронній інформаційній системі або їх частин, доступ до електронної інформаційної системи або її частини, а також отримання таких відомостей без відома її власника, володільця або утримувача може здійснюватися на підставі ухвали слідчого судді, якщо є відомості про наявність інформації в електронній інформаційній системі або її частині, що має значення для певного досудового розслідування.

Не потребує дозволу слідчого судді здобуття відомостей з електронних інформаційних систем або їх частин, доступ до яких не обмежується її власником, володільцем або утримувачем або не пов`язаний з подоланням системи логічного захисту.

На думку колегії суддів Верховного Суду, зазначені докази були зібрані з порушенням кримінального процесуального закону, а саме: без ухвали слідчого судді, але ці порушення не є такими, що зумовлюють скасування чи зміну судових рішень.

Твердження засудженого про протиріччя у висновку експерта від 03 жовтня 2017 року № 12-4/461 перевірялися судом апеляційної інстанції та обґрунтовано визнані безпідставними. Апеляційний суд зазначив, що вказані стороною захисту порушення не є істотними та не свідчать про недопустимість сформованих експертом висновків.

Стосовно твердження засудженого про те, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою його клопотання допитати слідчого і експерта в суді для усунення розбіжностей колегія суддів звертає увагу на таке. Засуджений ОСОБА_6 не наводить будь-яких обґрунтувань про те, яким чином зазначене істотно вплинуло на законність та обґрунтованість судових рішень.

Доводи захисника та засудженого щодо недопустимості висновку експерта про проведення товарознавчої експертизи від 24 січня 2018 року № 19/13-1/356-СЕ/17, оскільки він складений з порушеннями встановленого КПК України та законодавством про судову експертизу порядку (детектив самостійно визначив ступінь зносу столів для гри в рулетку і покер станом на 30 жовтня 2016 року, а також їх індивідуальні ознаки; під час проведення експертизи застосовано витратний підхід; можлива підробка детективами НАБУ цінових пропозицій ФОП ОСОБА_34, ФОП ОСОБА_35 та ФОП ОСОБА_36 щодо вартості об`єктів дослідження), перевірялися судом апеляційної інстанції та обґрунтовано визнані безпідставними.

Як убачається з ухвали апеляційного суду, детективом при визначенні ступеню зносу столів для гри в рулетку враховано пояснення спеціаліста від 20 листопада 2017 року, у якому зазначено рівень зносу оглянутих спеціалістом ігрових автоматів та столів для гри в рулетку. При цьому допитана в суді першої інстанції експерт ОСОБА_33 зазначила, що розраховувала грошове вираження зносу речей, а не сам знос. Стосовно ж самостійного визначення детективом індивідуальних ознак столів для гри в рулетку необхідно зазначити, що для їх визначення детективу не потрібно мати будь-яких спеціальних знань чи навичок, а тому такі дії детектива не можуть вважатися порушенням. Апеляційний суд наголосив на відсутності підстав для сумнівів у достовірності цінових пропозицій щодо вартості об`єктів дослідження, наданих ФОП ОСОБА_34, ФОП ОСОБА_35 та ФОП ОСОБА_36, оскільки доводи захисту в цій частині не підтверджуються будь-якими доказами та ґрунтуються виключно на припущеннях.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом.

Статтею 10 вказаного Закону встановлено, що судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності.

Визначення способу проведення експертизи (вибір певних методик та методів дослідження) належить до виключної компетенції експерта (постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 23 березня 2021 року у справі № 233/3473/17).

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком апеляційного суду про те, що суд не уповноважений надавати власну оцінку використаним експертом при проведенні експертизи методик та підходів, а також способу їх застосування, оскільки він не наділений спеціальними знаннями у відповідній галузі. Експерт ОСОБА_33 під час її допиту в суді першої інстанції пояснила, що в ході цієї експертизи вона використовувала середню ціну товару, враховуючи надані їй довідки, а також ціну максимальну та мінімальну. Експертизу було проведено згідно із загальноприйнятими методами проведення судово-товарознавчих експертиз та з огляду на методичні рекомендації.

Є немотивованим довід захисника з посиланням на практику ЄСПЛ, зокрема, на рішення від 08 жовтня 2020 року у справі «Тесля проти України» (Teslya v. Ukraine, заява №52095/11) про те, що суддя на підставі п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК України повинен був заявити самовідвід. У своїй касаційній скарзі захисник послався на положення п. 4 ч. 1 ст. 75, статті 75-79, ч. 1 ст. 80 КПК України, однак не вказав прізвищ суддів, які, на думку сторони захисту, повинні були заявити самовідвід, і не зазначив підстав для самовідводу. Не виклав захист і обставин, які б могли бути підставою для сумніву в неупередженості колегії суддів під час розгляду цього кримінального провадження.

У судовому засіданні у Верховному Суді захисник ОСОБА_7 уточнив, що головуючий у суді першої інстанції - суддя ОСОБА_37 повинен був заявити самовідвід, оскільки він був адвокатом в особи, щодо якої її підзахисний ОСОБА_6 проводив слідчі дії.

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що під час судового розгляду сторона захисту не була позбавлена можливості заявити відвід, однак своїм правом не скористалася.

Статтею 22 КПК України встановлено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, тобто сторона обвинувачення і захисту самостійно здійснює обстоювання своїх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, а тому перекладення такого обов`язку на суд недопустиме.

Є безпідставними доводи засудженого ОСОБА_6 про те, що в матеріалах кримінального провадження відсутні постанови про визначення прокурора чи групи прокурорів у провадженнях 52017000000000509, 52017000000000510 та 52017000000000511 і цьому не дали оцінки суди попередніх інстанцій.

Під час апеляційного розгляду сторона захисту стверджувала про відсутність у матеріалах провадження відомостей щодо початку досудового розслідування за ознаками вчинення ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, передбачених частинами 3 і 4 ст. 191 КК України. На спростування таких доводів прокурором ОСОБА_5 надано до суду відповідь начальника управління з організаційного забезпечення ЄРДР на запит від 26 червня 2023 року (т. 26, а.к.п. 95- 96). З указаної відповіді та доданої таблиці вбачається, що до кримінального провадження № 52018000000000267 від 16 березня 2018 року приєднано провадження за номерами 52017000000000509, 52017000000000510 та 52017000000000511.

Досудове розслідування кримінального провадження № 52017000000000509 здійснювалося за ознаками вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України, а саме щодо повторного заволодіння ОСОБА_6 під час проведення обшуку в приміщенні, розташованому на Набережно-Печерській дорозі, 5, у м. Києві кримінальному провадженні № 42015000000002844 чужим майном шляхом зловживання своїм службовим становищем.

Досудове розслідування кримінального провадження № 52017000000000510 здійснювалося за ознаками вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України, а саме - повторного заволодіння ОСОБА_6 під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42015000000002844 чужим майном, вилученим у ході обшуку на АДРЕСА_12, шляхом зловживання своїм службовим становищем.

Досудове розслідування кримінального провадження № 52017000000000511 здійснювалось за ознаками вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України, а саме щодо використання останнім під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42015000000002844 свого службового становища всупереч інтересам служби з корисливою метою шляхом протиправного заволодіння грошовими коштами, вилученими в ході обшуку в готелі «Дружба» у м. Києві.

При цьому в ЄРДР відсутні відомості щодо зміни фабули чи попередньої правової кваліфікації зазначених кримінальних проваджень.

Крім того, прокурором також надано до суду дублікат постанови про об`єднання матеріалів досудових розслідувань від 25 липня 2017 року, згідно з якою матеріали кримінальних проваджень № 52016000000000394 від 26 жовтня 2016 року, № 52017000000000509, № 52017000000000510 та № 52017000000000511 від 25 липня 2017 року об`єднано в одне провадження (т. 26, а.к.п. 76, 77).

15 березня 2018 року матеріали щодо кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 191, ч. 4 ст. 191, ч. 5 ст. 191, ст. 366-1 КК України виділено з кримінального провадження № 52016000000000394 в окреме провадження, якому присвоєно номер № 52018000000000267 (т. 4, а.к.п. 130-153).

З огляду на викладене можна дійти висновку, що відомості стосовно вчинення ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, передбачених частинами 3 та 4 ст. 191 КК України, вносилися стороною обвинувачення до ЄРДР. Водночас відсутність у матеріалах судового провадження витягу з ЄРДР не може бути підставою для скасування судових рішень, якщо сторона захисту не ставить під сумнів сам факт унесення відомостей до Реєстру (постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 28 липня 2022 року у справі № 533/1322/19).

Колегія суддів апеляційного суду відхилила твердження захисту щодо відсутності в матеріалах провадження постанови про визначення групи прокурорів у кримінальному провадженні № 52016000000000394 від 26 жовтня 2016 року, вважаючи такі доводи надуманими. Зокрема, у матеріалах провадження наявна постанова керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_38 від 31 жовтня 2016 року про зміну групи прокурорів у кримінальному провадженні № 52016000000000394 (т. 26, а.к.п. 92-93). Зазначена постанова була надана до суду вже в ході розгляду колегією суддів поданих апеляційних скарг з метою підтвердження обставин визначення групи прокурорів у кримінальному провадженні. Крім того, у матеріалах провадження також наявна постанова керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_38 про зміну групу прокурорів від 01 червня 2017 року (т. 25, а.к.п. 52-53).

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками апеляційного суду.

Доводи засудженого ОСОБА_6 та його захисника про те, що обвинувальний акт стосовно ОСОБА_6 складено, затверджено та направлено до суду після закінчення строку досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52018000000000267 від 16 березня 2018 року, перевірялися судом апеляційної інстанції та обґрунтовано визнані безпідставними. Зокрема, для обґрунтування своїх доводів захисник посилається на те, що заступник Генерального прокурора ОСОБА_39 не мав права ухвалювати рішення про продовження строку досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні до шести та восьми місяців, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 296 КПК України (у редакції, чинній на момент продовження строків досудового розслідування) виключно прокурор може повторно звертатися з клопотанням про продовження вже продовженого строку досудового розслідування, а детектив НАБУ не мав таких повноважень.

Згідно зі ст. 113 КПК України процесуальні строки - це встановлені законом або відповідно до нього прокурором, слідчим суддею або судом проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов`язані (мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії.

Будь-яка процесуальна дія або сукупність дій під час кримінального провадження мають бути виконані без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу (ч. 2 ст. 113 КПК України).

За своєю юридичною природою процесуальні строки виступають темпоральними умовами реалізації суб`єктивних прав і юридичних обов`язків учасників кримінальних процесуальних правовідносин.

Відповідно до приписів п. 2 ч. 1 ст. 219 КПК України (у редакції чинній на момент продовження строків досудового розслідування у кримінальному провадженні) досудове розслідування повинне бути закінченим протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.

Строк досудового розслідування може бути продовжений з підстав та у порядку, передбачених КПК України. Так, положеннями ч. 2 ст. 294 КПК України (в редакції, яка діяла з дня набуття чинності Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру») передбачалося, що, якщо досудове розслідування злочину (досудове слідство) неможливо закінчити у строк, зазначений у п. 2 ч. 1 ст. 219 цього Кодексу, він може бути продовжений в межах строків, встановлених пунктами 2 та 3 ч. 2 ст. 219 цього Кодексу: до трьох місяців - керівником місцевої прокуратури; до шести місяців - керівником регіональної прокуратури або його першим заступником чи заступником; до дванадцяти місяців - Генеральним прокурором чи його заступниками. Тобто продовження строків досудового розслідування злочинів здійснювалося лише прокурорами різних рівнів.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 26 липня 2017 року ОСОБА_6 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 191, ч. 4 ст. 191, ст. 366-1 КК України, в межах кримінального провадження № 52016000000000394 від 26 жовтня 2016 року (т. 24, а.к.п. 158-175). А отже, саме з 26 липня 2017 року почав обраховуватися передбачений п. 2 ч. 1 ст. 219 КПК України двомісячний строк досудового розслідування в зазначеному кримінальному провадженні.

Постановою заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури від 20 вересня 2017 року строк досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52016000000000394 було продовжено до чотирьох місяців, тобто до 26 листопада 2017 року (т. 4, а.к.п. 116-120), постановою від 14 листопада 2017 року - до шести місяців, тобто до 26 січня 2018 року (т. 4, а.к.п. 122- 125), а постановою від 16 січня 2018 року - до восьми місяців, тобто до 26 березня 2018 року включно (т. 4, а.к.п. 126-129).

10 лютого 2018 року ОСОБА_6 було повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри у зв`язку із встановленням нових обставин, зокрема щодо вчинення ним кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 191, ч. 4 ст. 191, ч. 5 ст. 191, ст. 366-1 КК України (т. 24, а.к.п. 176-194).

15 березня 2018 року матеріали щодо вказаних кримінальних правопорушень виділено з кримінального провадження № 52016000000000394 в окреме провадження, якому присвоєно номер № 52018000000000267 (т. 4, а.к.п. 130-152).

Після цього, 16 березня 2018 року ОСОБА_6 і його захисникам було повідомлено про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів кримінального провадження № 52018000000000267 (т. 4, а.к.п. 160-163). На момент відкриття стороні захисту відповідних матеріалів строк досудового розслідування у зазначеному кримінальному провадженні становив 7 місяців 20 днів, тобто залишалося ще 10 днів досудового розслідування.

Згідно з ч. 3 ст. 219 КПК України (у редакції, чинній на момент відкриття матеріалів досудового розслідування) строк із дня винесення постанови про зупинення кримінального провадження до винесення постанови про відновлення кримінального провадження, а також строк ознайомлення з матеріалами досудового розслідування сторонами кримінального провадження в порядку, передбаченому ст. 290 цього Кодексу, не включається у строки, передбачені цією статтею.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 27 квітня 2018 року стороні захисту було встановлено строк до 15 травня 2018 року для ознайомлення з матеріалами зазначеного кримінального провадження (т. 2, а.к.п. 126).

Крім того, з протоколу про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 17 травня 2018 року вбачається, що ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 підтвердили стороні обвинувачення факт надання їм доступу та ознайомлення з усіма матеріалами досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52018000000000267 від 16 березня 2018 року (т. 2, а.к.п. 104-125).

25 травня 2018 року сторона обвинувачення звернулася до Подільського районного суду м. Києва з обвинувальним актом щодо ОСОБА_6 та з реєстром матеріалів досудового розслідування.

За викладених обставин апеляційний суд зробив висновок, що обвинувальний акт щодо ОСОБА_6 складено, затверджено та направлено до суду в межах строку досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52018000000000267 від 16 березня 2018 року, а тому відсутні підстави для закриття цього провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з таким висновком апеляційного суду.

Стосовно ж доводів щодо незбігу предметів, вилучених на складі на АДРЕСА_7 та на відео з обшуку по АДРЕСА_2, варто зазначити, що такі доводи захисту є аналогічними їх твердженням, викладеним під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій. Зазначені доводи були належним чином перевірені судами попередніх інстанцій та обґрунтовано визнані безпідставними, з чим погоджується і колегія суддів Верховного Суду. Зокрема, суд дійшов висновку, що твердження захисту в цій частині ґрунтуються виключно на припущеннях. ОСОБА_6 розтратив майно, вилучене під час проведення обшуків за різними адресами. Тобто на складі на АДРЕСА_7 було розміщено майно з різних обшуків, а отже доводи захисту щодо незбігу предметів, вилучених на складі, та на відеозаписі з обшуку на АДРЕСА_2, є необґрунтованими й не виключають того, що майно, на яке обвинувачений звернув увагу під час перегляду відеозапису, вилучене в інших гральних закладах. Крім того, дослідивши наданий стороною захисту диск, на якому міститься відеозапис обшуку складських приміщень по АДРЕСА_7 (т. 24, а.к.п. 154), суд першої інстанції встановив, що під час обшуку складу зі зберігання різних дошок з ДСП детективами виявлено гральні автомати, деякі з яких були з бирками «Вилучені в ході обшуку у м. Біла Церква», а також ігрові столи, стільці, рулетки та іншу техніку.

У касаційних скаргах містяться також інші доводи, які не потребують детального аналізу Верховним Судом та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні. Суд касаційної інстанції зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (Ruiz Torija v. Spain, заява № 303-A, § 29, від 09 грудня 1994 року; Серявін та інші проти України, заява № 4909/04, § 58, від 10 лютого 2010 року).

Призначене ОСОБА_6 покарання узгоджується з приписамистатей 50, 65 КК України й у скаргах не оспорюється.

Апеляційний розгляд проведено з дотриманням вимог статей 404, 405 КПК України. Відмовляючи в задоволенні апеляційних скарг ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7, апеляційний суд в ухвалі навів докладні мотиви прийнятого рішення і підстави, з яких апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника визнав необґрунтованими.

Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Отже, з огляду на те, що не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного ОСОБА_6 покарання ступеню тяжкості злочинів, які були б безумовними підставами для скасування судових рішень, касаційні скарги захисника ОСОБА_7 та засудженого ОСОБА_6 не підлягають задоволенню. Підстави для закриття кримінального провадження згідно з пунктами 3, 10 ч. 1 ст. 284 КПК України відсутні.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Вищого антикорупційного суду від 31 січня 2023 року та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 04 вересня 2023 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника ОСОБА_7 і засудженого ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3